У метро підійшла жінка, доторкнулася до вишитого рукава мого плаття і каже «Вы не представляєте…”

ВишиванкОві люди вже усюди! )


Вранішній Харків вразив неймовірно! ВПЕРШЕ у День Вишиванки я побачила так багато людей у вишиванках з самого ранку! Раніше у моєму спальному районі, коли я зранку в цей день бігла до метро, то максимум бачила 2-3 особи у вишиванках. І ми тоді одразу посміхалися одне одному.

Сьогодні, доки йшла до метро (а вийшла я з дому о 7.40 ранку), я зустріла і дівчат у віночках, і хлопця на скейті у вишиванці, і дітей у вишиванках, які йшли в школи, і багатьох дорослих. Я зачаровано роззиралася навколо. Це було якесь масове – нехарактерне раніше для Харкова – явище.


А на платформі у метро до мене тихенько підійшла жінка, доторкнулася до вишитого рукава мого плаття і каже «Вы не представляете… Для меня это…Вот это все… Просто до слез»… І я бачу, що в неї сльози на очах, вона хоче їх зупинити, а вони течуть… А в мене теж сльози починаються… І я сама себе зупиняю, бо розумію, що через пів години прямий телеефір і зарюмсаною туди не варто приходити. Я обняла цю жінку, запросила на Вишиванкову Ходу.

А у вагоні метро незнайомий мужчина, побачивши моє вишиване плаття, стільки компліментів мені наговорив. Я розквітла! А потім у метро познайомилася із Світланою у чудовій синій вишиванці, яка спішила на роботу.

А потім біля станції метро «Університет» зупинилася й послухала вуличного баяніста, який награвав мелодію «Рідна мати моя». У центрі вишиванок було ще більше! І це було чудово)

А потім вийшли ми з телеефіру з Держпрому з Наталією Нечепорук (де ми разом розказували про Вишиванковий День), стали обидві у вишиваних платтях і розмовляємо – щасливі та усміхнені. А поряд зупинився біля нас паркувальник і став нас уважно розглядати. Ми привітали його з Днем Вишиванки та спитали, чому він не у вишиванці. Відповідь була така: «Честно, не знал шо такой день. Девочки, вы ж главное того…. Не напивайтесь… ага?» ))) Харків – він такий Харків )


А попереду ще цілий день Вишиванкового свята! )

Галина Куц